Вывески и внешняя реклама

1. Критерії розмежування

З самого початку питання розміщення зовнішньої реклами відносилися до компетенції органів місцевого самоврядування. Але в березні 2008 р. до ЗУ "Про рекламу" були внесені масштабні зміни, до яких і досі не всі місцеві ради встигли звикнути.

Одна з головних новацій 2008 р. полягає у наступному. Вивіски чи таблички не вважається рекламою за умови, якщо на них розміщена така інформація:

  • про зареєстроване найменування особи;
  • про знаки для товарів і послуг, що належать цій особі;
  • про вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи);
  • про час роботи.

Для того, щоб вивіски та таблички не визнавалися зовнішньою рекламою,вони повинні бути розташовані тільки:

  • на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення;
  • на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху;
  • на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення;
  • біля входу в таке приміщення.

Як бачимо, Закон застосовує лише два критерії розмежування вивісок та зовнішньої реклами − зміст інформації, та місце її розташування. Ніяких інших додаткових умов, як от розмір вивіски або спосіб її виконання, Закон не містить.

До реклами відноситься лише така інформація про особу чи товар, яка призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Якщо до вивіски додати таку інформацію, суди визнають її зовнішньою рекламою. Суди, наприклад, правильно доходять висновків, що коли "… розміщено вивіску з інформацією про виробника товару та/або товар у місцях реалізації даного товару, яка не містить закликів до придбання товару чи надання послуги або іншої інформації, що призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару, така інформація не є рекламою". Хоча, ця межа відслідковується не завжди чітко. Так, в одному випадку "…суд погодився з правовою позицією представника позивачів про те, що слова на вивісці «Отель Зирка, Все удобства 195 грн., Успенская, 70, Тел. 7-222-343», яка є власністю готелю та розміщена біля входу даного готелю, не вважається рекламою, а вважається розширеною інформацією послуг готелю". А в іншому випадку визнав, що "…до складу вивіски не може включатися інформація про продукцію та її ціну (товари, послуги), що реалізується або надається власником вивіски, та контактна інформація, зокрема у вигляді адреси, номерів телефонів", або, навіть, просто "про продукцію, що реалізується або надається власником вивіски". В іншій справі суд встановив, що "…поряд з вивіскою з інформацією про знак для товарів та послуг, що належить позивачу, розташована спеціальна конструкція, на якій відображена інформація про товар, ціну, факт розпродажу, що відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про рекламу" є зовнішньою рекламою".

Іноді суди доходять таких висновків, які навіть прокоментувати важко: "…суд звертає увагу на те, що відповідні твердження представника Позивача, що вивіска не є об'єктом зовнішньої реклами, є необґрунтованими з огляду на те, що визначення вказаних обставин є дискреційними повноваженнями «Київреклама», втручання в які виходить за межі завдань адміністративного судочинства".

Цікаво, що законодавець не врахував, що в якості знака для товарів і послуг може бути зареєстрований рекламний слоган, який підтримує інтерес споживачів щодо товарів та послуг. Так, "…на приміщенні пункту розповсюдження білетів державних лотерей …розміщуються вивіски з текстом … "Знаєш, ставиш, виграєш". Ці позначення є знаками для товарів та послуг позивача, … а, отже, за таких обставин вказаний банер не є рекламою в розумінні ч. 6 ст. 9 Закону України "Про рекламу", оскільки підпадають під визначення вивіска чи табличка".

Недодержання такого критерію як місце розташування може перетворити інформаційну вивіску на рекламну навіть без зміни її змісту. Так, Дніпропетровський окружний адмінсуд зазначив, що "…наземний світловий бокс з написом «ПриватБанк» розміщено не біля будівлі…, а на землі за парканом. Розміщення такого світлового боксу належить віднести до зовнішньої реклами, оскільки його розміщення не підпадає під випадки, викладені в положеннях частини 7 статті 8, частини 6 статті 9 Закону".

2. Торговельні марки та фірмові найменування.

Чи можна розміщувати на вивісці позначення, яке ще не зареєстроване в якості торговельної марки? З одного боку, права на знак для товарів та послуг діють від дати подання заявки до Укрпатенту. Разом з тим, тільки свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені. До прийняття відомство рішення про реєстрацію знаку взагалі невідомо, чи буде свідоцтво видане. Тому, розміщення на вивісці позначення до отримання на нього свідоцтва може бути кваліфіковане як реклама. Щоб уникнути цього, можна скористатися прискореною процедурою реєстрації знаків.

Що ж стосується фірмових найменувань, то оскільки вони не реєструються в Україні, їх неможливо підвести під категорію "зареєстроване найменування особи". Хоча, наприклад, згідно п. 5.3.5.2. Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Харкові вивіска − це стаціонарна спеціальна конструкція, призначена, в тому числі, і для розміщення фірмового (комерційного) найменування особи.

3. Право чи обов'язок?

Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець) зобов'язаний надати споживачеві достовірну і доступну інформацію про найменування, належність та режим роботи свого підприємства.

Підзаконні акти конкретизують, що цей обов'язок виконується шляхом розміщення вивісок. Так, згідно п. 12 Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів на фасаді торговельного об'єкта розміщується вивіска із зазначенням найменування суб'єкта господарювання. Відповідно до п. 8 Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах на фасаді будівлі, де розміщується аптечний заклад та його структурний підрозділ повинна бути вивіска із зазначенням відповідної назви закладу («Аптечний склад (база)», «Аптека», «Аптечний пункт», «Аптечний кіоск»).

Органи місцевого самоврядування не можуть обмежувати чи ускладнювати виконання суб'єктами господарювання  того обов'язку, який випливає із Закону. І суди надають перевагу положенням ст. 17 ЗУ "Про захист прав споживачів" над вимогами нормативних актів органів місцевого самоврядування про отримання дозволів на розміщення вивісок.

Разом з тим, слід звернути увагу, що зазначені вище нормативні акти говорять виключно про найменування особи, а не належні їх торговельні марки.

4. Розмір має значення?

Реклама – це завжди інформація, а вивіска (табличка) − спосіб розміщення інформації. Вивіска може бути як рекламною, так і інформаційною. Реклама від не-реклами відрізняється за змістом інформації, а не за способом її представлення. Зрозуміло, що площа вивісок в принципі не може впливати на зміст інформації.

Тому абсурдним і незаконним є, наприклад, п. 3 Порядку розміщення інформаційних вивісок у місті Києві, затверджений розпорядженням КМДА від 15.04.2011 № 56 про те, що коли площа інформаційної вивіски перевищує 2,0 кв. метри, вона вважається зовнішньою рекламою.

Разом з тим, інколи суди надають перевагу нормам розпорядження КМДА. Так ВГСУ зазначив: "…судами попередніх інстанцій зазначено, що розмір стендів з написом "Домашня кухня" становить 2,96 кв.м. кожна. Врахував вищевикладене, приписи ст.ст.1, 16 Закону України "Про рекламу", п.3 Порядку розміщення інформаційних вивісок у м. Києві, … суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що зазначені стенди є зовнішньою рекламою та потребують отримання дозволу на їх розміщення". Цей же підхід застосовано в ще одній Постанові ВГСУ.

Дещо інший підхід застосовано у Типових правилах розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою КМУ від 29.12.2003 №2067. У травні 2012 р. в п. 48 Типових правил були внесені зміни, які визначили, що площа вивісок та табличок поверхні не повинна перевищувати 3 кв. метрів. Але в цих правилах не зазначається, щовивіски та таблички площею більше 3 кв.м. є зовнішньою рекламою.

Отже, фактично, завдяки Типовим правилам, з'явилися три ріні об'єкти: 1) вивіски, які за своїм змістом відносяться до зовнішньої реклами, 2) вивіски площею до 3 кв. метрів, які не є рекламою 3) носії площею понад 3 кв. метри, які за своїм змістом відносяться до інформаційних вивісок, а не до зовнішньої реклами. Ця третя категорія − це більшість всіх вивісок, що використовуються суб'єктами господарювання.

Важко казати, чи вправі КМУ обмежувати площу вивісок. Але в будь-якому разі таке обмеження стосується виключно правил використання вивісок іі не перетворює вивіски на рекламу. Відповідним чином і відхилення від розміру вивісок, які не містять рекламу, не може бути кваліфіковано як порушення правил розповсюдження реклами.

Разом з тим, слід мати на увазі, що органи місцевого самоврядування будуть намагатися кваліфікувати вивіску площею понад 3 кв.м. як зовнішню рекламу незалежно від її змісту. Протиставити їм можна, наприклад, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який не визнав рекламою вивіску розміром 1 х 8 х 1 м.

Обмежується розмір не тільки вивісок, але і зовнішньої реклами. Для більшості крупних населених пунктів органи місцевого самоврядування ввели зонування за принципом зменшення площі зовнішньої реклами від периферії до центру. Так, для Києва встановлено п'ять зон.

В інших містах зони встановлені для визначення розміру плати за розміщення реклами, а не її розмірів. Наприклад, в Одесі встановлено три зони, але площа реклами обмежена виключно в межах "історичного ареалу", який складає лише частину зони №1.

В Харкові розподіл на зони використовується для визначення допустимих видів зовнішньої реклами.

Спроби обмежити розмір та види зовнішньої реклами, особливо в історичних містах, є цілком зрозумілими. Але вони прямо суперечать ЗУ "Про рекламу", відповідно до якого перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклами, встановлений саме цим Законом, є вичерпним. Тобто навіть Типові правила не можуть містити додаткових обмежень і заборон, якщо вони не включені в текст Закону.

Отже, перед тим, як замовити коштовну рекламну конструкцію, слід з'ясувати можливі обмеження щодо її виду та розміру, які існують в певному населеному пункті.

5. Чи переходить кількість в якість?

ЗУ "Про рекламу" не містить обмежень щодо кількості вивісок, які особа може розмістити у відповідних місцях, а також кількості торговельних марок, зображення яких на вивісках може розмістити кожна особа. Такі обмеження можуть бути встановлені лише органами місцевого самоврядування, якщо це буде віднесено до їх повноважень. За відсутності обмежень, кожний символ або елемент у написі може здобути охорону як торговельна марка (за наявності відповідних умов охороноздатності) та розміщений, як окрема вивіска.

Вірною є і протилежна теза: одна вивіска може містити відразу декілька торговельних марок.

6. Іноземні мови та вивіски

Взагалі рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця. Але на вивісках повинні бути зазначені або зареєстроване найменування особи, або зображення торговельної марки. Оскільки ім'я фізичної особи або назва юридичної особи реєструються українською мовою, то єдина можливість використання іноземних мов на вивісках полягає лише у реєстрації відповідних позначень в якості ТМ. Знаки для товарів і послуг наводяться у рекламі у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона в Україні.

7.  Дозвільний порядок

Згідно ст. 16 ЗУ "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями. Дозволи видаються в порядку, встановленому цими органами на підставі Типових правил. Отже, правила розміщення зовнішньої реклами, прийняті органами місцевого самоврядування, не можуть суперечити Типовим правилам. Самі ж Типові правила можуть визначати виключно порядок надання дозволів, а не додаткові обмеження і заборони для їх видачі.

Що ж стосується вивісок, то законодавство про рекламу на них не розповсюджується. Правда, в попередніх редакціях ЗУ "Про рекламу" містилася пряма норма про те, що інформація (вивіска) про особу не потребує отримання дозволу місцевого органу влади. Але з 2003 р. ця норма зникла, що розв'язало руки органам місцевого самоврядування. Отже, повноваження органів місцевого самоврядування на дозвіл або заборону розміщення вивісок повинні визначатися вже не ЗУ "Про рекламу", а ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". Причому, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Тому їх повноваження щодо регулювання питань розміщення вивісок не слід шукати в підзаконних нормативних актах.

І такий Закон існує. Так, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту. Не так давно − 20.11.2012 р. були внесені зміни до ЗУ "Про благоустрій населених пунктів", ст. 21 якого визначила, що до малих архітектурних форм належать, в тому числі, і інформаційні стенди, дошки, вивіски. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно саме до цього Закону. Причому, Закон не зробив різниці між вивісками інформаційними та рекламними.

Згідно ст. 34 ЗУ "Про благоустрій населених пунктів" порядок розміщення малих архітектурних форм повинен визначатися у Правилах благоустрою території населеного пункту. Ці правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту, які на цей час ще не затверджені.

Приємною новиною є те, що згідно ст. 34 Закону зазначені правила не можуть передбачати обов'язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.

Органи місцевого самоврядування зберігають повноваження лише щодо притягнення суб'єктів до відповідальності за невідповідність вивісок правилам благоустрою території населеного пункту, якщо такі будуть прийняті.

Зазначені вище норми ст. 34 ЗУ "Про благоустрій населених пунктів" набули чинності з березня 2011 р., а норма про віднесення вивісок до МАФів − з 05.01.2013 р. Виникає питання, що ж робити з правилами розміщення вивісок, прийнятими раніше. Так, в Києві такі правила прийняті 15.04.2011 р., в Одесі − в 2008 р. В інших містах розділ про правила розміщення вивісок та табличок включений до правил розміщення об'єктів зовнішньої реклами. До них відносяться, наприклад, Запоріжжя (розділ 11), Харків (розділ 5.3.5.) тощо.

Можна припустити, що якщо такі правила не будуть визнані частиною правил благоустрою відповідного населеного пункту, вони не підлягають виконанню. Хоча, наприклад, в Запоріжжі деякі норми щодо вивісок включено не тільки до правил розміщення об'єктів зовнішньої реклами, але і до правил благоустрою м .Запоріжжя. це ж стосується і правил благоустрою м. Одеси.

Таким чином, є два шляхи розміщення "інформаційної" вивіски: 1) або, підкріпившись свідоцтвом на знак для товарів і послуг, розмістити таку вивіску без отримання дозволу органів місцевого самоврядування та чекати появи типових правил благоустрою, або 2) начати процедуру отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами. В першому випадку чекати нових правил доведеться під загрозою демонтажу вивіски, в другому випадку − пройти складну бюрократичну процедуру. В обох випадках приємного мало.

8. Отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами

Типові правила розміщення зовнішньої реклами передбачають необхідність підготовки ескізу рекламного засобу з конструктивним рішенням. Більшість місцевих рад уточнюють, що конструктивне рішення повинно не тільки містити інформацію про основні габаритні розміри, вузли кріплення, застосовані матеріали, підключення до інженерних мереж, інші технічні характеристики, а ще і відповідати вимогам ДСТУ, ДБН, ЄСКД (єдина система конструкторської документації) та інших нормативних документів. В деяких випадках необхідна навіть копія ліцензії розробника, що підтверджує право останнього надавати послуги (роботи) на право будівельного проектування та конструювання.

При виконанні цих вимог креслення вивіски не буде дуже відрізнятись від креслень авіаносця. Тому доцільно ці вимоги продублювати у договорі з виробником вивіски.

Далі, дозвіл погоджується з органом з питань містобудування та архітектури. Критеріїв такого погодження законодавство не містить. Причому, згідно п. 13 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються (Наказ Мінрегіонбуду від 07.07.2011 № 109) всі малі архітектурні форми (включаючи вивіски) випадають зі сфери регулювання містобудівних умов та обмежень. Незважаючи на це, київський ДМА, наприклад, надає архітектурно-планувальні вимоги на розміщення зовнішньої реклами.

Якщо будівля відноситься до пам'яток історії та архітектури, дозвіл погоджується і з органом по їх охороні. Причому, розміщення реклами на пам'ятках місцевого значення, в межах зон охорони цих пам'яток дозволяється за погодженням з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Тобто, органи місцевого самоврядування не мають повноважень на погодження цих питань.

Далі треба уважно придивитися, які комунікації прокладені вздовж фасаду будинку. Від утримувача інженерних комунікацій також слід отримати погодження.

9. Строк дії дозволу

Типові правила категоричні: дозвіл надається строком на п'ять років, якщо менший строк не зазначено у заяві. Інші підстави для скорочення строку дії дозволу у Типових правилах не зазначені. Однак у деяких містах практикується видача дозволу на більш короткий термін. Так, у Харкові дозвіл не може бути виданий на термін більший, ніж погоджений з власником місця розташування спеціальної конструкції. А ЖКСи видають такі погодження тільки на рік.

10. Згода власника будинку

На територіях, будинках і спорудах зовнішня реклама розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів. Якщо мова йде про будинки комунального житлового фонду, то функцію власника виконують, як правило, житлово-експлуатаційні контори. На відміну від відділів реклами, ЖКСи переслідують власні цілі, що іноді призводить до подвійної оплати − власне за рекламу та за певні послуги ЖКСів.

Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій замість терміну "власник" користуються терміном "балансоутримувач". При створенні ОСББ воно може прийняти будинок на свій баланс або за договором з попереднім власником залишити його балансоутримувачем усього житлового комплексу. При будівництві нових будівель забудовник в подальшому здійснює обслуговування будинку, але, при цьому, дуже часто власником новобудови не виступає. В відомчому фонді власниками будинків залишаються відповідні підприємства або організації.

Це все очевидні речі, але Типові правила роблять це питання дещо цікавішим. Якщо п. 4 Типових правил говорить про згоду власника будинку, то п. 16 говорить вже про дозвіл власника місця або уповноваженого ним органу. І далі правила говорять вже тільки про власника місця розташування рекламного засобу. Цей же термін міститься і у бланку дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Місце та будинок – речі різні. Певні вбудовано-прибудовані приміщення в будинках комунальної власності можуть знаходитись у приватній власності.

Таким чином, якщо місцем розташування рекламного засобу є не фасад комунального будинку, а фасад, наприклад, вбудовано-прибудованого приміщення, яке знаходиться у приватній власності, то погодження слід отримати саме від власника цього приміщення. Якщо він одночасно є і орендодавцем приміщення, то це питання заздалегідь можна врегулювати у договорі оренди.

Що стосується інформаційних вивісок, то після змін до законодавства про благоустрій населених пунктів це питання залишилося не врегульованим. Очевидно, що при його вирішені слід керуватися загальними началами цивільного права, оскільки мова йде про певний спосіб використання будинків як різновиду майна.

11. Кому і скільки платити

Стягнення плати за видачу дозволів забороняється. Оплачується лише користування місцем для розміщення реклами. За своєю правовою природою цей обов'язок є цивільно-правовим. Обов'язковим укладення договору на користування місцем для розміщення реклами є лише для тих місць розміщення реклами, які перебувають в комунальній власності. Причому, Типові правила говорять саме про місце розташування рекламного засобу, що перебуває в комунальній власності. Отже, недостатньо, що б будинок як такий перебував у комунальній власності. Комунальним повинно бути конкретне місце розташування конструкції. Якщо ця обставина не буде доведена, то у органів місцевого самоврядування виникає зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

12. Відповідальність та демонтаж

Як бачимо, розміщення інформаційних вивісок регулюється правилами благоустрою, а розміщення вивісок рекламних − правилами розміщення зовнішньої реклами. За порушення цих правил встановлена адміністративна відповідальність, а також цивільна відповідальність за шкоду, заподіяння якої знаходиться у причинному зв'язку із порушенням зазначених правил.

Відповідно до ст. 152 КУпАП порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Протоколи про адміністративні правопорушення в цих випадках складають уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ або посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Розгляд справ проводять виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.

Слід окремо підкреслити, що КУпАП в цьому випадку не передбачає конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Тому і вилучення речей в порядку ст. 265 КУпАП є проблематичним.

З рекламою трохи складніше. КУпАП не місить норм, які б стосувалися порушення порядку розміщення рекламних вивісок. Тому відповідальність наступає тільки з підстав, передбачених ст. 27 ЗУ "Про рекламу". Згідно п. 3 частини другої цієї статті складом правопорушення в цих випадках є порушення встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами. Протокол складає Держспоживінспекція та сама ж його і розглядає у місячний строк. ЗУ "Про рекламу" передбачає тільки одну санкцію за зазначене правопорушення − штраф у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження реклами. Вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів). У разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог цього Закону, на рекламодавців та розповсюджувачів реклами рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як бачимо, і ЗУ "Про рекламу" не передбачає конфіскацію рекламної вивіски. Діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України.

ЗУ "Про рекламу" передбачає одну єдину можливість для видалення зовнішньої реклами. З метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів реклами і учасників рекламного ринку державні органи, зазначені у статті 26 цього Закону, можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами.

Тому не підлягає застосуванню п. 49 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, який встановлює випадки демонтажу вивісок чи табличок, розміщених з порушенням вимог цих правил. Взагалі ситуація з можливістю  демонтажу комунальними службами вивісок повністю аналогічна ситуації с можливістю евакуації автомобілів, припаркованих з порушенням ПДР.

Але, як всі розуміють, Конституцією комунальників не зупинити. Тому при отриманні попередження або акту, які зазвичай передують демонтажу, слід звертатися до суду та відповідним чином забезпечувати позов. В якості підстав для демонтажу вивісок чи табличок п. 49 Типових правил називає невідповідність розміщення вивіски чи таблички вимогам щодо її розміщення, наданим у визначенні, та архітектурним вимогам, державним нормам, стандартам і правилам, санітарним нормам, а також порушення благоустрою території. Але ці невідповідності та порушення повинні бути встановлені належним чином та у порядку, передбаченому законодавством. Оскільки комунальні підприємства або структурні підрозділи органів місцевого самоврядування не уповноважені Законом на складення протоколів про порушення зазначених правил, не можуть вони і будь-яким іншим способом встановлювати подібні правопорушення.

Google+